Термін придатності Прокопенка: провальні 100 днів на посаді губернатора Чернігівщини

З приходом нової влади українське суспільство з полегшенням зітхнуло. Адже нарешті за штурвал країни вхопилися «прості зелені хлопці з народу». Чернігівщину також накрило зеленою хвилею, і після тривалих «факапів» головою облдержадміністрації все ж призначили молодого політолога-філософа Андрія Прокопенка.

Люди повірили. Люди почали чекати. У людей з’явилася надія.

Але замість розвитку економіки і покращення життя, область отримала суцільну брехню і медійний філіал.

Минуло сто днів. Як кажуть в кулуарах – «соточка»! Термін, після якого логічно прийнято підбивати підсумки і давати оцінку роботі губернатора.

Чи стало людям краще жити в області? Чи відчули люди результат роботи голови ОДА на практиці? Чи вирішена бодай третина їхніх проблем? Питання здебільшого риторичні…

Спочатку давайте проаналізуємо основні обіцянки, якими в «зеленій» ейфорії розкидався Андрій Прокопенко в день свого призначення 1 листопада.

Обіцянка № 1. Жорстка боротьба з корупцією. 

Назвіть бодай одну гучну корупційну справу на Чернігівщині за останні 100 днів, в якій хабарники сіли за грати? Отож… Повний провал! Жодного корупціонера не викрито! Пусті балачки…

Обіцянка № 2. Накопичення людського капіталу. 

Запитайте у десяти випадкових людей на вулиці про їхні статки. Особливо в селах. Дев’ять з десяти, можливо, і всі десять не матимуть навіть 1000 накопичених гривень. Люди виживають від зарплати до зарплати. Також спитайте у пенсіонерів про «накопичений людський капітал» Прокопенка. Знову пусті балачки…

Обіцянка № 3. Відродження аеропорту в Півцях. 

Звичайно, ніякого аеропорту в Чернігові немає і не буде. Все це «зелений» міф і, ймовірно, ця обіцянка була озвучена для кількості макаронних галочок, щоб накормити «піпл». Критикувати губернатора за провал такого амбітного проекту, можливо, і не варто. Але… Ця проблема не вирішена навіть на 0,00001 %.

Обіцянка № 4. Завод Volkswagen 

Про завод автоконцерну Volkswagen на Чернігівщині, який Андрій Прокопенко обіцяв збудувати, навіть не згадуємо. Замало часу пройшло. Хоча під час свого звіту на телебаченні Андрій Прокопенко зізнався, що автомобільного заводу в області не буде, мовляв, залишається надія лише на завод електропроводки для машин. Але і це не точно.

Можна з таким же «успіхом» аналізувати й інші обіцянки голови ОДА, які були дані вже після призначення. Наприклад, чому губернатор перестав боротися за КП «Ліки України»? Чому згас інтерес до порятунку комунальних лісів? Чому децентралізаційні слова Прокопенка розходяться із вчинками? Чому, чому, чому?...

Окремо хочеться проаналізувати звіт губернатора на телебаченні про 100 днів своєї роботи на посаді.

Такого провального ефіру і звіту ще не було в історії Чернігівщини. Жителі області не скупилися на коментарі і власну оцінку того, що бачили на екрані.

А все пояснюється тим, що насправді немає про що звітувати. Жодного свого здобутку Андрій Прокопенко не назвав.

Журналістка Ірина Мельник тричі попросила назвати Прокопенка чіткі речі, якими він уже може пишатися як голова Чернігівської ОДА. Та він не зміг назвати жодної. Натомість вкотре почав розповідати казки про плани-перспективи-мрії. Складається враження, що губернатор живе в якомусь окремому віртуальному світі…

Губернатор публічно зізнався, що не орієнтується в проблемах економіки. За три місяці на посаді він так і не встиг розібратися з основними проблемними моментами економіки регіону. Наприклад, глядачів цікавило – що нині з торф’яною галуззю? 

«Я не встиг із цим розібратися! Я не знаю. Я не встиг», - заявив голова ОДА в прямому ефірі! 

Та ясно, що не встиг! І не лише з торф’яною галуззю. Не встиг ні з чим розібратися!

Натомість за цей час він встиг купити кілька інформаційних сайтів, обзавівся кількома медійними радниками, найняв на роботу за власний кошт (або кошти спонсорів) персонального прес-секретаря, створив у стінах облдержадміністрації неформальний відділ «ньюзрум» (команда журналістів, операторів та монтажників з 15 чоловік), зняв про себе два фільми, створив десятки інформаційних пабліків у соціальних мережах, обвішав Чернігів власними біл-бордами і навіть почав випускати власну газету.

Звідки тут час на роботу для людей та на область?!

І головне – звідки на все це гроші?

Губернатор працює виключно на власний піар, на картинку, для вдалих кадрів та епізодів. Медійна армія Андрія Прокопенка щодня продукує тонни хвалебної інформації про свого шефа.

Андрій Прокопенко і його підопічні запевняють, що на піар і рекламні ролики не витрачають жодної бюджетної копійки. Мовляв, за все платить сам Прокопенко. Це суцільна брехня. Проаналізуємо декларацію голови ОДА.

У Андрія Прокопенка задекларовано лише 5 000 доларів (приблизно 120 тисяч гривень). Для розуміння – цих коштів вистачить тільки на оплату роботи двох тижнів усього медійного персоналу пана Прокопенка.

А хто оплачує підготовку і тираж (понад 200 000 екземплярів) друкованої газети? Хто платить за біл-борди? За чий рахунок знімаються пропагандистські фільми і потім рекламуються в ЗМІ Чернігівщини?

Питання залишаються відкритими.

Цікаво також було спостерігати за тим, як Андрій Прокопенко по-дилетантськи двічі спалився під час свого телевізійного звіту.

Губернатор визнав, що порушив закон, адже видав газету без вихідних даних і зазначення накладу! По-друге, Андрій Прокопенко заявив, що рекламу його фільмів на телеканалі «Дитинець» було сплачено за кошти облдержадміністрації. Тобто, за ваші кошти – за податки. А як же клятва про те, що на піар «не використано жодної бюджетної копійки»?

І головне – Андрій Прокопенко зізнався, що насправді не займається розвитком області, а готується до виборів восени. І саме через це вся ця медійна активність. Точної відповіді, куди саме буде балотуватися Андрій Прокопенко, не дав. Головне зараз – побільше піару і самореклами.

Але можна скільки завгодно зламаний велосипед називати «Ферарі», він все одно не помчить зі швидкістю 200 кілометрів за годину. Так і тут. Скільки б хвалебних пісень не співали, людям потрібен конкретний результат – в економіці, соціальній сфері, медицині, освіті. Фільмами і «джинсою» в засобах масової інформації людей вже не нагодуєш. Люди вимагають результату.